10 вересня - день Всесвітнього запобігання самогубствам

 

 

Які причини підліткових самогубств?

Психологи виділяють 10 основних мотивів суїцидальної поведінки серед підлітків:

1.  Переживання самотності та відчуженості, відчуття нерозуміння з боку оточуючих.

2.  Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі.

3.  Переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків або розлученням батьків.

4.  Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою.

5.  Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням.

6.  Страх перед покаранням.

7.  Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.

8.  Помста, погрози, шантаж.

9.  Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.

10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів.

Суїцидальна поведінка: тривожні сигнали

Зазвичай подібне рішення зріє в голові дитини не один день, і навіть не тиждень. І впродовж цього часу дитина відчайдушно «волає» до дорослих, різними способами намагається показати батькам, що їй погано.

Ось чому так важливо реагувати на зміни настрою, поведінки та висловлювання підлітка. Водночас не забувайте, що зміни в характері, манері спілкування, а також у ставленні до раніше визнаних цінностей в підлітковому віці трапляються часто, і це нормально.

А наступні 7 ознак можуть свідчити про те, що підліток дійсно перебуває на межі скоєння самогубства:

1.  Зміни емоційного стану. Підліток може «вибухати» через дрібниці, або, навпаки, втрачає інтерес до колишніх радощів життя. Можуть траплятися безпричинні на перший погляд сльози та агресія.Тривожним сигналом є різка зміна стереотипу поведінки загалом. Наприклад, підліток став замкнутим та безрадісним, хоча на нього це не схоже, або навпаки — раніше мовчазна спокійна дитина збуджується з пів оберта.

2.  Порушення сну. Підлітку складно засинати, його мучить поверхневий сон, сонливість та слабкість протягом дня, його увага розсіюється, і це позначається на навчанні.

3.  Розмови про самогубство, акцентування уваги на епізодах суїциду у фільмах, медіа, спілкуванні тощо. Підліток може писати депресивні вірші або малювати «важкі» картини.

4.  Відвідування форумів та груп у соціальних мережах, де обговорюють самогубства. Підлітки, які переживають депресію, самі шукають такі групи, і, на жаль, знаходять, попри активну боротьбу правоохоронців.

5.  Втрата інтересу до свого зовнішнього вигляду, негативні висловлювання на власну адресу. Людина, яка думає про самогубство, може «забивати» на себе, забувати вчасно їсти, або їсти без апетиту раніше улюблені страви, нехтувати правилами гігієни, яких раніше завжди дотримувалася.

6.  Зміна кола спілкування. Підліток відсторонюється від друзів, надає перевагу віртуальному спілкуванню, або може взагалі припинити будь-яке спілкування.

7.  Дарування улюблених і найбільш цінних особистих речей: одяг, іграшки, прикраси тощо. Це — вкрай тривожний сигнал, який ховає невисловлене прохання про допомогу, крик про те, що в душі не може загоїтися болюча рана. Підлітки, котрі приймають безповоротні рішення, відрізняються від інших. Складається враження, що вони прощаються. Вони стають тихими та «зручними». Це має насторожити. Коли підлітки нічого не хочуть, роздають улюблені речі, стають дуже спокійними — саме в ці моменти зазвичай відбуваються самогубства.

Ще один маркер суїцидальної поведінки підлітка — це самоушкодження. Йдеться про надрізи, подряпини, рани, опіки від недопалків на шкірі підлітка.

Також психологи радять звертати увагу на життя дітей у соцмережах. Часто статуси або фрази, які пишуть підлітки на своїх сторінках, можуть свідчити про їхні наміри вбити себе.

Як батьки можуть убезпечити дитину від самогубства?

Якщо ви спостерігайте в поведінці своєї дитини невластиві їй дії, відчуваєте, що щось відбувається, але не знаєте напевно, що саме, — спробуйте довірливо поговорити з сином чи донькою, м’яко розпитати про переживання та почуття. Ваше завдання — пояснити дитині, що кожна людина хоча б раз і житті переживала складні депресивні часи; поділитися своїм рецептом виходу з подібної ситуації. Пам’ятайте: дитині необхідно знати, що її особистість та переживання важливі та цікаві для батьків, а оцінки, соціальні успіхи, зовнішній вигляд та смаки — це другорядні речі.

Коли діти відчувають безпорадність і не отримують підтримки батьків, вони схильні робити висновок, що саме так пройде все їхнє життя. І такий висновок спричиняє сумніви — а чи треба жити, якщо завжди буде боляче.

Діти не розуміють, що смерть — це назавжди, вони ще не будують причинно-наслідкові зв’язки, і не до кінця усвідомлюють, що трапиться після їхнього самогубства.

І тому вкрай важливо розказати їм правду: за суїцидом не буде воскресіння.

Якщо відчуваєте, що ситуація виходить з-під контролю і ви не можете їй зарадити, обов’язково звертайтеся до фахівців — шкільного або приватного психолога.

Окрім цього, в Україні працюють служби довіри, до яких підліток може звернутися самостійно. Усе, що дитина розкаже спеціалістами, залишиться конфіденційним.

Якщо ви або ваша дитина думають про суїцид, будь ласка, звертайтеся по допомогу:

1.  До національної лінії з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я LifeLine Ukraine — 7333.

2.  До Національної лінії з попередження домашнього насильства, гендерної дискримінації та торгівлі людьми — 116 123.

3.  До Національної дитячої гарячої лінії — 116 111.

4.  До служби «Телефон довіри» ГО «Людина в біді» — 0 800 210 160.

5.  До Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги у станах душевних криз — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.

6.  Безкоштовні консультації онлайн з 10:00 до 18:00 у пн.-пт.: http://supportme.org.ua/consultation

Пам’ятайте: часто аргументи «за» та «проти» суїциду настільки «врівноважені», що вчасна увага й турбота близьких здатні переконати підлітка обрати життя.

Бережіть себе та своїх близьких!

 http://supportme.org.ua/depression-anxiety-and-mental-health/teenage-suicide

Діти з проявами "проблемної" поведінки": як реагувати вчителю?

 

Кожна людина, а особливо діти і підлітки прагнуть, щоб їх приймали і цінували. Іноді за девіантною поведінкою ховається саме бажання привернути увагу, бути поміченим та почутим. Як же спілкуватися з такими учнями?

∙         Запитуйте їхню думку.

∙         Давайте їм відчути себе прийнятими.

∙         Запитуйте їх про них самих.

∙         Вислуховуйте їх.

∙         Займайтеся їхніми проблемами та конфліктами до того, як вони стануть великими.

∙         Дозволяйте робити помилки.

∙         Допомагайте їм вчитися на власних помилках.

∙         Створюйте безпечні та відкриті взаємовідносини.

∙         Розмовляйте з ними відкрито.

∙         Станьте їхнім прибічником.

∙         Дайте зрозуміти, що ви завжди поряд. у їхньому розпорядженні.

∙         Під час розмови дивіться їм у вічі.

∙         Скажіть їм, що готові їх вислухати в будь-який час.

∙         Заохочуйте їх високо ставити «планку».

∙         Вітайте їхні пропозиції.

∙         Прощайте їх.

∙         Завжди давайте їм ще один шанс.

∙         Радьтеся з ними.

∙         Дякуйте їм.

∙         Будьте чесними.

∙         Дайте їм зрозуміти, що ви їхній друг.

∙         Розділяйте разом з ними їхню радість та хвилювання.

∙         Допоможіть їм повірити в себе.

∙         Запитайте, про що вони мріють, заохочуйте їх, переконуючи в тому, що мрії можуть стати реальністю.

∙         Називайте їх тільки на ім'я.

∙         Вислуховуйте їхні історії та розповіді,

∙         Дайте підлітку відчути відповідальність.

∙         Часто і невимушено говоріть компліменти.

∙         Будьте доброзичливим учителем для підлітка.

(джерело:  https://fr_mnvk.klasna.com/uk/site/poradi-vchitelyam-shcho-p.html)

 

У таблиці розглянуто, які саме труднощі можуть спостерігатися в дітей, причини та шляхи допомоги.

Характеристика труднощів.	Рекомендації вчителям.
1.Повільний темп виконання розумових операцій. Діти повільно залучаються до роботи, не встигають виконувати класні завдання, не одразу розуміють пояснення вчителя, повільно пишуть і читають. Причиною, як правило, є своєрідність типу нервової діяльності (інертність нервових процесів).	1.Таких дітей не можна квапити, підганяти на уроці, примушувати працювати «за часом», адже будь-який поспіх і умов обмеження часу тільки загальмують роботу і спричинять негативні емоції. Краще повторити дитині те, що вона не встигла почути; намагатися говорити повільніше: повідомляти на початку уроку план роботи і пропонувати завдання, розраховані на нижчий темп виконання, надаючи час на підготовку до відповіді; не ставити в ситуацію необхідності швидкого переключення з одного виду діяльності на інший.
2. Погано встигають з усіх предметів через труднощі в запам'ятовуванні, узагальненні навчального матеріалу, оперуванні поняттями, недостатнім словниковим запасом, не сформованістю навчальних навичок. Причиною може бути педагогічна занедбаність, недоліки виховання низький інтелектуальний потенціал.	2. Необхідні додаткові заняття з розвитку мовлення, пам'яті, уваги, мислення, загально навчальних навичок. Бажані індивідуальні завдання зниженого рівня труднощів. Варто схвалювати прагнення дитини досягти успіху. Дуже важливо переконати батьків займатися розвитком дитини, рекомендувати вправи та ігри. У деяких випадках цілеспрямована розвивальна робота дає змогу подолати педагогічну занедбаність і досягти високих навчальних результатів.
3. Невисокий інтелектуальний потенціал (навчання дається важко, не засвоюють програмний матеріал, не завжди розуміють і погано запам'ятовують пояснення вчителя). Причина може полягати в астенії, затримці психічного розвитку, органічних порушеннях центральної нервової системи.	3. Вимоги до таких дітей потрібно знизити, адже вони страждають через слабку пам'ять, низький рівень логічного мислення. Для запобігання втраті мотивації до навчання і відхилення у поведінці варто пропонувати посильні індивідуальні завдання, відзначати навіть маленькі успіхи. В окремих випадках педагогу необхідно направити батьків на психолого-медико-педагогічну комісію, на консультацію до психолога, дитячого психоневролога або психіатра.
4.Труднощі тільки в письмі та читанні: поганий почерк, постійні пропуски літер і недописування закінчень слів, заміна одних складів на інші, співзвучні їм, причина — недорозвинення мовлення.	4. Насамперед необхідна допомога логопеда. Труднощі не пов'язані з лінощами або непосидючістю дитини, тому просто зауваження та заклики до старанності ні до чого не приведуть. Щоб уникнути формування стійкої відрази до навчань, не слід акцентувати увагу на не успіхах. Краще похвалити такого учня за те, що йому вдалося виконати.
5. Труднощі в навчанні й поведінці, пов'язані з емоційними порушеннями. Підвищена тривожність, замкненість, боязкість, нерішучість, сором'язливість, розлади нервової системи.	5. Необхідне доброзичливе ставлення, підтримка, підбадьорення в ситуаціях, що викликають сильну тривогу і хвилювання (під час відповідей біля дошки, контрольних робіт, диктантів). Таких дітей краше не викликати відповідати перед усім класом, особливо на початку навчального року.
6. Гіперактивність, підвищена схильність до відволікання, труднощі в концентрації уваги, імпульсивність. Причиною можуть бути емоційні порушення як наслідок неправильного стилю виховання, а також органічні порушення центральної нервової системи.	6.Такі діти не в змозі тривалий час бути зосередженими, уважними, посидючими. Головне в роботі з ними — терпіння і наполегливість. Треба розвивати вміння доводити справу до кінця, діяти цілеспрямовано й планомірно, давати невеликі завдання і здійснювати покроковий контроль виконання. Заохочувати бажану поведінку, спираючись на прагнення п'ятикласників «бути вольовою людиною». Рекомендувати батькам зайняти дитину спортом, відвідувати гуртки (моделювання, конструювання).
7. Труднощі в контактах (погані взаємини з однолітками або відсутність друзів у класі).	7. Завдання вчителя в роботі з «відторгнутими» дітьми — допомогти їм почуватися потрібними і бажаними в класі. Необхідно звернути увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що їм удається. На позакласних заходах давати можливість виявити себе з кращого боку.
8. Агресивність, запальність, дратівливість.	8. У спілкуванні з цими дітьми потрібно виявляти максимальну стриманість і терпимість, адже вони самі страждають від своєї упертості, гнівливості й дратівливості. Необхідно дати зрозуміти, що дорослий — їхній друг у розв'язанні внутрішніх проблем. Педагог, знаючи інтереси і схильності агресивної дитини, зможе спрямувати її активність у конструктивне русло, тактовно і послідовно навчаючи дитину самоконтролю й стриманості.
9. Підвищена тривожність, плаксивість, уразливість, схильність хвилюватися і переживати з будь-якого приводу (ризик розвитку невротичних розладів).	9. Такі діти часто є хорошими учнями, але навчальні успіхи для них набувають надто великого значення (часто цьому сприяють установки батьків). Учителю в цьому випадку не слід акцентувати увагу на оцінках. Перед хвилюючими подіями, контрольними треба знімати тривожність, навіювати впевненість в успіху, частіше заохочувати, схвалювати і відзначати переваги.
10. Боязкість, нерішучість, замкнутість, «нелюдимість».	10. Учителеві варто залучати таких дітей до позакласної роботи, проводити групові заходи, щоб вони більше спілкуватися, долали свою боязкість, нерішучість. Давати певні громадські доручення. Частіше звертати увагу однокласників на переваги такого учня, підвищуючи його самооцінку і створюючи ситуацію успіху.

 https://docs.google.com/document/d/1hhWGo8flwDzIvVaL5Ug414muw3TekCl4/edit?usp=sharing&ouid=101594174091093585132&rtpof=true&sd=true